Ім’я Борислава Брондукова асоціюється з феноменом національного кінематографа — актором, що володів унікальним даром наповнювати короткі сцени глибиною, щирістю та драмою. Народжений 1938 року в селі Дубова під Києвом, він пройшов шлях від заводського театру до екранів, які пам’ятають його десятиліттями. Перш ніж стати актором, Брондуков працював виконробом, а мистецтвом почав займатися аматорськи. Саме гра в заводському театрі привела його до Театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, де він товаришував з Іваном Миколайчуком та вражав однокурсників дотепністю й драматизмом. Його акторська манера формувалася в 60-х роках, а перші кіноспроби не принесли миттєвого успіху. Та вже наприкінці десятиліття він здобув визнання, зокрема за роль у фільмі “Камінний хрест”.
Золота доба творчості Брондукова настала у 1970-х, коли він почав з’являтися у культових стрічках радянського кіно: “Афоня”, “Осінній марафон”, “Гараж”, “Жорстокий романс”. Його персонажі — прості, подекуди трагікомічні люди — дивували щирістю, а фрази з вуст актора миттєво ставали афоризмами. Попри переважно другорядні ролі, він завжди вирізнявся. Його найвідоміший екранний образ — інспектор Лестрейд у серіалі про Шерлока Холмса — залишився в пам’яті глядачів, хоча навіть голос актора був дубльований через проблеми з дикцією після інсульту. За життя він зіграв у 115 фільмах, і жоден з його персонажів не був випадковим — Брондуков вклав душу в кожну роль, нехай і з однією реплікою.
Особисте життя актора не було легким. Після важкого першого шлюбу він знайшов щастя з Катериною — жінкою, яка стала його підтримкою і доглядала до останнього подиху. Справжнім випробуванням стали останні роки, позначені хворобами, забуттям і фінансовими труднощами. Після третього інсульту Брондуков уже не говорив і не рухався, але саме тоді на нього звернули увагу небайдужі — як глядачі, так і колеги. Помер актор у Києві 10 березня 2004 року. Його поховано на Байковому кладовищі поряд з Іваном Миколайчуком, Леонідом Биковим і Миколою Осикою.
Борислав Брондуков був людиною епохи і символом українського екранного мистецтва. Актор, що не грав — проживав. Його життя стало свідченням того, як навіть найменший епізод може затьмарити головну роль, коли грає справжній Майстер.