Максим Олександрович Буткевич народився 16 липня 1977 року в Києві в інтелігентній родині. У дитинстві він мріяв стати космонавтом, але через проблеми з серцем цю мрію довелося залишити. Закінчивши школу, навчався в Українському гуманітарному ліцеї, а вже у 13-річному віці вперше вийшов на мітинг під час Революції на граніті 1990 року. Вступивши на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, здобув спеціальність соціального філософа та філософа історії, закінчив військову кафедру та отримав звання лейтенанта запасу. Пізніше продовжив освіту в Університеті Сассексу у Великій Британії, де отримав ступінь магістра антропології розвитку і соціальної трансформації.
У журналістиці він розпочав свій шлях у 1999 році на телеканалі СТБ, а через два роки перейшов на «1+1» у відділ міжнародних новин. З 2003 року працював у Лондоні журналістом і продюсером української секції BBC World Service. Після завершення контракту залишався у Великій Британії, співпрацюючи з різними медіа. 2006 року повернувся до Києва і продовжив журналістську роботу на «1+1» та «Інтері», де проявив себе як один із найкомпетентніших спеціальних кореспондентів.
Поступово Максим зосередився на правозахисній діяльності. У 2008 році він став співзасновником ініціативи «Без кордонів», яка допомагала біженцям та переселенцям, а також займалася протидією ксенофобії та расизму. У 2012 році разом із колегами заснував «Центр інформації про права людини», що пізніше трансформувався у Центр прав людини ZMINA. Брав активну участь у громадських ініціативах, був співзасновником «Громадського радіо», працював у проєктах ООН, модерував події на Docudays UA, читав публічні лекції та тренінги. У Києві він організовував кампанії підтримки українських політв’язнів Кремля, координував Ресурсний центр допомоги переселенцям, допомагаючи людям, що втратили домівки після окупації Криму та початку війни на Донбасі.
З початком повномасштабної агресії Росії у 2022 році Буткевич залишив громадську роботу й добровільно став на захист України. Він служив у 210-му окремому батальйоні «Берлінго» під позивним «Мозес», воював на Київщині, а згодом його підрозділ було відправлено на Луганщину. 21 червня 2022 року під час боїв біля села Мирна Долина він потрапив у полон. У неволі Буткевич зазнав психологічного і фізичного тиску, був змушений підписувати сфальсифіковані документи, пережив судилище з вироком у 13 років ув’язнення. Попри катування, він відмовився ставати інструментом російської пропаганди. Історія Буткевича стала відомою у світі, а його ім’я звучало на міжнародних форумах, фестивалях і культурних подіях як символ спротиву.
Більше ніж два роки він перебував у полоні, втратив понад 25 кілограмів ваги, отримав проблеми зі здоров’ям, але зберіг стійкість. 18 жовтня 2024 року стало відомо про його звільнення в межах обміну полоненими. Після повернення Максим відновив свою діяльність. Уже в січні 2025 року він виступив на засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку, де розповів про досвід військовополонених та цивільних, утримуваних Росією. Він також відвідав Вашингтон, Брюссель, Страсбург, Мюнхен і Копенгаген, де свідчив про порушення міжнародного гуманітарного права.
У січні 2025 року Буткевич увійшов до Виконавчої ради Українського ПЕН, а вже в лютому став членом капітули, що обирає лауреата Премії імені Георгія Ґонґадзе. Його громадська й культурна діяльність після звільнення стала не менш активною, ніж до війни. Він отримав низку відзнак і нагород, серед яких Орден «За мужність» III ступеня, Національна правозахисна премія, спеціальна нагорода імені Анни Франк, премія «Української правди» у номінації «Громадянська позиція», міжнародна відзнака Stories of Injustice. Його ім’я згадувалося у промовах нобелівських лауреатів і на світових кінофестивалях.
Життя Максима Буткевича нерозривно пов’язане з Києвом — містом його дитинства, навчання, професійного зростання та громадської діяльності. Київ став тим місцем, де формувалися його переконання, де він почав боротися за права інших і звідки вирушив захищати країну. Його біографія — це історія киянина, який зміг поєднати інтелектуальну працю, журналістську чесність, правозахисну принциповість і військову відвагу.