Микола Артемович Терещенко — постать, що поєднує купецький хист, державницьку відповідальність і меценатське служіння. Народжений у 1819 році в Глухові, він походив з родини, де працелюбність і щедрість були родинними цінностями. Син місцевого крамаря Артема Терещенка, Микола з юності вбирав науку батька: слово має бути тверде, а праця — чесна. Без ґрунтовної освіти, але з неймовірним підприємницьким чуттям, він швидко вийшов за межі дрібної торгівлі, перетворившись на одного з головних цукрових магнатів імперії. Його цукрові заводи працювали в семи губерніях, а під контролем перебувало понад 80 тисяч десятин землі.
Втім, справжня велич Миколи Терещенка — у його меценатстві та ролі у формуванні інфраструктури і культури Києва. Переїхавши до міста в 1875 році, він швидко став ключовим діячем у розвитку освітніх, медичних та соціальних установ. Саме завдяки йому в Києві з’явилася лікарня для чорноробів, Маріїнський дитячий притулок, численні амбулаторії, гімназії, торгові школи. Найбільшим проєктом стала участь у заснуванні Київського політехнічного інституту, куди він пожертвував 150 тисяч карбованців. Його ім’я носило парафіяльне училище, відкрите в 1899 році. Зусилля Терещенка також сприяли розвитку першої Київської гімназії, де було облаштовано церкву, лікарню, бібліотеку і стипендії для дітей із бідних родин.
Видатним є внесок родини Терещенків у культурне обличчя Києва: саме їхні колекції творів мистецтва заклали основу для чотирьох ключових художніх музеїв міста. Три з них досі розміщуються в будинках, які належали родині, а четвертий зведено на їхні кошти. Серед інших важливих споруд — лікарня «Охматдит», будівля Театрального інституту та медична бібліотека на вулиці Толстого.
За своє життя Микола Артемович був не лише купцем і меценатом, а й державним діячем. Більше 20 років він очолював самоврядування Глухова, а в Києві став почесним громадянином міста. Його нагороджено найвищими орденами імперії, серед яких — Орден Білого Орла. Сьогодні його пам’ять збережена у вулицях, пам’ятниках та вдячності кількох поколінь українців. Його життя — доказ того, що справжнє багатство не в золотоносних копальнях, а в служінні своїй землі, своєму місту й людям.
