Оксана Забужко — українська письменниця, публічна інтелектуалка, філософиня, культурна коментаторка і громадська діячка. Її творчість охоплює понад три десятиліття літературної роботи, де Київ часто виступає не лише тлом чи декорацією, а й активним учасником подій, внутрішнім символом, простором пам’яті й конфлікту. Народившись 1960 року в Луцьку, вона з 1970-х років живе й працює в Києві — місті, яке стало для неї домівкою, сценою її літературної боротьби, середовищем рефлексій і критичного мислення.
Київ у житті Оксани Забужко — не просто географічна точка. Це місто, в якому сформувалася її ідентичність, світогляд, стиль. Вона приїхала до столиці в дитинстві, коли її батько, поет і літературознавець Стефан Забужко, викладав у Київському університеті. Саме тут Оксана закінчила філософський факультет КДУ ім. Тараса Шевченка, тут захистила кандидатську дисертацію з естетики, тут зробила перші кроки як поетка й есеїстка. Із Києвом пов’язаний її злет як авторки світового рівня після виходу роману «Польові дослідження з українського сексу» (1996), де столиця зображена як осередок інтелектуальної боротьби, пострадянського хаосу і жіночої саморефлексії.
Київ став постійним місцем дії у творах Забужко — іноді він змінює обличчя, іноді залишається пізнаваним, але завжди залишається містом, де «вирує життя, вмирають ідеї, народжуються змісти». В есеїстиці вона часто повертається до топосу Києва як простору зі зламаним історичним наративом. У книжках «Хроніки від Фортінбраса», «З мапи книг і людей», «Планета Полин» письменниця повертається до тем пам’яті, архітектури, ментальної географії столиці. Її особистий Київ — це місто Лук’янівки й Подолу, де зберігається слід великого минулого; місто, спотворене забудовою й політичними травмами; місто, яке, попри все, здатне генерувати сенси. В одному з інтерв’ю Забужко зазначала, що Київ для неї — це «місто, в якому можна водночас бачити сліди Батиєвого нашестя, імперських колоніальних проєктів і Майдану. Тут усе нашароване».
Особливе місце Київ займає у повісті «Казка про калинову сопілку», у романі «Музей покинутих секретів», а також у «Нотатках про Київ» — її літературному щоденнику урбаністичних роздумів, який публікувався у пресі та у збірках есеїв. У «Музеї покинутих секретів» столиця є символом водночас і втраченої величі, і можливості перетворення. У ньому Забужко тонко змальовує київські квартали, де «історія просочується з-під асфальту», де минуле і сучасне стикаються на кожному кроці.
Для Забужко Київ — це також епіцентр суспільних зрушень. Вона була активною учасницею обох Майданів, і цей досвід значною мірою формував її інтелектуальну позицію. Вона часто говорить про столицю як про дзеркало країни: «Те, що відбувається в Києві — стається в Україні. Це серце країни». Її голос як письменниці і публіцистки нерозривно пов’язаний із київським інформаційним і культурним простором — через виступи, лекції, участь у дискусіях. Її колонки в українських виданнях неодноразово торкалися київських реалій — від політичного середовища до міського ландшафту, від архітектурної деградації до культури спротиву.
І навіть під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Забужко залишилася в Києві. Вона продовжувала працювати, писати, давати інтерв’ю світовим медіа, в яких щоразу наголошувала на унікальності Києва як символу українського спротиву. У публічних виступах вона неодноразово повторювала, що війна за Україну — це також війна за Київ як цивілізаційний центр, як серце Європи.
Окрім того, Оксана Забужко — невтомна захисниця київської культурної спадщини. У 2010-х вона активно підтримувала ініціативи проти варварської забудови історичного центру Києва, виступала проти знищення Андріївського узвозу, а також закликала до збереження пам’яток архітектури, які становлять частину колективної пам’яті.
Її київські есеї — це синтез філософської глибини, особистих спогадів і актуального аналізу. Вона вміє бачити в старих подвір’ях і будинках не лише фасади, а цілі наративи — приховані, витіснені, замовчані. Її Київ — це не лише культурна арена, а й лабораторія пам’яті, у якій вона постійно проводить «дослідження» — як письменниця, як громадянка, як інтелектуалка.
Оксана Забужко — авторка, яка зробила Київ героєм своїх творів, простором саморефлексії, болю, пошуку. В її літературному світі місто перетворюється на багатовимірну мозаїку, де кожен камінь — це голос, історія, таємниця. Київ у Забужко не ідеалізований, але завжди живий, пульсуючий і складний. І саме в цьому — його справжня краса.