Серед багатьох видатних іноземців, які присвятили себе Україні, особливе місце належить Вірі Річ (Vera Rich) — поетесі, перекладачці та журналістці, яка закохалася в українську культуру настільки глибоко, що стала її голосом англійською мовою. Її ім’я золотими літерами вписане в історію українознавства, літературознавства та культурної дипломатії. Упродовж десятиліть Віра Річ не лише перекладала українських поетів, а й популяризувала українську мову, науку і культуру на Заході, працюючи у Києві, відвідуючи архіви, спілкуючись із письменниками, науковцями й пересічними киянами
Віра Річ народилася 24 квітня 1936 року в Лондоні в родині з інтелігентськими традиціями. Вона отримала блискучу освіту: вивчала математику в Оксфорді, потім працювала у сфері технічного редагування та наукової журналістики. Та водночас її завжди вабила література — ще з юності вона писала вірші та захоплювалась поетичним перекладом. Саме це захоплення згодом приведе її до України. Уперше вона почала цікавитися українською мовою й культурою у 1950-х роках, у колах емігрантів із Центральної та Східної Європи у Великобританії. Її надзвичайна пам’ять, інтелект і слух дозволили швидко опанувати мову. Зрештою, вона не просто читала українською — вона думала нею, жила нею
Один із найважливіших внесків Віри Річ — переклади українських класиків на англійську мову. Особливого значення набуває її переклад “Слова о полку Ігоревім”, опублікований 1961 року. Цей твір був не лише літературною подією, а й своєрідною культурною дипломатією: він відкрив західному читачеві одну з перлин давньоруської літератури. Та справжнім проривом стала її праця над перекладом поезії Тараса Шевченка. Працюючи над “Кобзарем”, вона глибоко занурювалась у філологічні нюанси, намагаючись передати не лише зміст, а й ритм, дух, національний колорит. Її переклад Шевченка визнано одним із найточніших і найпоетичніших у англомовному світі. Також у центрі її творчості були Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Ліна Костенко та багато інших. Її антологія української поезії “The Penguin Book of Ukrainian Verse” вийшла у 1969 році і стала етапною подією: уперше українську поетичну традицію було подано англомовному читачеві як повноцінне літературне явище, не зведене до фольклору чи етнографії
Хоча Віра Річ тривалий час жила у Великобританії, починаючи з 1990-х років вона часто бувала в Києві — брала участь у літературних вечорах, наукових конференціях, працювала в бібліотеках і архівах. Вона активно співпрацювала з київськими науковцями, культурними діячами, перекладала новітню українську поезію. У Національній бібліотеці України ім. Вернадського вона проводила години, досліджуючи стародруки, щоби краще зрозуміти контекст української класики. Віра Річ виступала на сторінках київських журналів, зокрема «Всесвіту», а також на радіо й телебаченні. Її поважали за глибоке знання літератури, мовну чутливість і щиру любов до України. Вона стала неформальною амбасадоркою української культури в англомовному світі, але й у самому Києві її приймали як свою. Вона жила на Подолі, полюбляла гуляти Андріївським узвозом, бувати у книгарнях на Лисенка та у театрах, зокрема в Театрі на Липках і Молодому театрі
Віра Річ також була журналісткою — вона працювала на «Radio Liberty», писала аналітичні матеріали для західної преси про ситуацію в СРСР та Україні. Завдяки цьому вона поєднувала літературну працю з активною громадською позицією. Вона багато писала про становище політичних в’язнів, мовну дискримінацію, переслідування митців та інтелігенції. За радянських часів її переклади не публікували в УРСР, а ім’я часто замовчували, бо вона була “неблагонадійна”. Та саме після здобуття Україною незалежності її праця отримала заслужене визнання. Її запрошували на міжнародні симпозіуми, відзначали преміями, в тому числі — від Української бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі
У 2000-х роках Віра Річ взялася за найамбітніший проєкт — переклад повного “Кобзаря” англійською. Вона казала, що хоче зробити для Шевченка те саме, що Джон Мілтон зробив для англійської поезії. У 2007 році вона приїхала до Києва, щоб завершити роботу над перекладом, працювала в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка. Вона писала, редагувала, консультувалась з літературознавцями, ходила на заходи з вшанування поета. На жаль, завершити проєкт не судилось — 20 грудня 2009 року Віра Річ померла у Лондоні. Її поховали в українській частині кладовища в Лондоні, серед тих, кого вона називала своїми духовними батьками
Сьогодні спадщина Віри Річ живе в численних перекладах, її статтях, радіоефірах та спогадах сучасників. Її переклади досі вивчають студенти та викладачі в університетах, а українські поети й далі звертаються до її англомовної інтерпретації як до взірця культурної точності. У Києві неодноразово проводились конференції, присвячені її пам’яті. У 2021 році в межах фестивалю “Книжковий Арсенал” було організовано дискусію про роль іноземців у розвитку української культури, де ім’я Віри Річ лунало як символ щирої і безкорисливої відданості. Віра Річ стала прикладом того, як інтелект, емпатія та любов до слова можуть стерти кордони між націями, перетворивши чужу мову на рідну.