Розділена груша, єдине серце: містичний код київського фонтану на Позняках

У самому серці столичних Позняків, серед забудови нового Києва, схований символ, що поєднує містику, філософію й крихкість людських стосунків. Йдеться про загадкову скульптуру-фонтан у формі груші, відому під романтичною назвою «Фонтан закоханих». Встановлений у 2012 році в однойменному парку, цей мистецький об’єкт, хоч і має сучасне обличчя, все більше огортається урбаністичними легендами, символізмом і навіть містичними чутками.

Автором цієї незвичної груші виступив молодий київський скульптор Олексій Золотарьов, що презентував її в межах фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project 2012, де його робота здобула визнання як «Найкращий проєкт молодого українського автора». Виготовлена з полірованої нержавіючої сталі, груша виблискує на сонці та мерехтить у воді, мов жива. Але найбільше уваги привертає не блиск, а розсічена форма — сім гострих ліній перетинають скульптуру, ділить її на нерівні частини, залишаючи враження раптової, болісної втрати цілості. У цьому автор бачить шлях до досконалості — гармонія як процес, а не даність.

Здавалося б, сучасна скульптура, логічно вписана у міське середовище, не має нічого спільного з міфами. Та позняківська груша давно перетворилась на дещо більше, ніж просто витвір мистецтва. Вона стала джерелом переказів, чуток і символічних інтерпретацій, які з кожним роком лише множаться. За однією з легенд, скульптура розсічена тому, що в ній навмисно зашифровано сім фрагментів людського серця, розбитого любов’ю, зрадою чи долею. А вода, що ллється по цих лініях, уособлює сльози, які «змивають біль» і «зцілюють рани».

Молоді пари вірять: якщо одночасно доторкнутися до трьох різних частин груші та загадати бажання, стосунки перейдуть на новий рівень — від флірту до справжньої любові. Водночас, подейкують, що тим, хто вже має сумнів у партнері, груша відкриє правду: вода начебто змінює свій тиск або навіть відхиляється від руки того, хто бреше про почуття. Були навіть випадки, коли після відвідин фонтану пари розходилися — кажуть, що скульптура не терпить фальші.

Ще одна урбаністична легенда пов’язує грушу з втраченим артефактом часів Київської Русі. Начебто в основі парку колись стояв дерев’яний стовп, залишений після давньослов’янського капища, присвяченого богині Ладі — покровительці кохання. Місцеві краєзнавці, хоча й скептично ставляться до цієї гіпотези, визнають: під час будівництва на території майбутнього парку дійсно знаходили старі дубові конструкції невідомого призначення. А це лише посилює ауру загадковості навколо груші.

Форма скульптури — плід, символ життя, родючості, жіночого начала — у поєднанні з блискучим металом і водою породжує особливе відчуття: ніби торкаєшся чогось справжнього, живого й позачасового. Скульптура дивним чином не старіє, не тьмяніє, хоча вже понад десятиліття переживає зливи, морози й палюче сонце. Дехто каже: «Груша захищена закоханими душами», і що в день весняного рівнодення скульптура відкидає тінь, схожу на контур обіймів.

Попри свою сучасну природу, «Фонтан закоханих» на Позняках уже став частиною київської міфології. Він поєднав у собі нову урбаністику й вічну тему кохання, страждання, спокути та надії. Щоразу, проходячи повз цю сріблясту грушу, перехожі — свідомо чи несвідомо — звертають на неї увагу, мов на пам’ятник, що пам’ятає більше, ніж хоче сказати. А вода, що стікає по її розколотому тілу, наче повторює безкінечну історію людських почуттів: розбитих, зібраних, прощених і віднайдених заново.

Як дістатись до скульптури-фонтану у формі груші в Києві