Київський універмаг «Україна» — це більше, ніж просто торговельна будівля. Він став відображенням цілої епохи — часу, коли радянська архітектура прагнула поєднати масштаб, практичність і символіку нового життя. Його історія почалася в 1960 році, коли на місці колишнього Єврейського базару, відомого киянам як Євбаз, розпочалося будівництво майбутнього центру міського життя.
Роботи тривали шість років, і 24 грудня 1966 року універмаг урочисто відкрив свої двері. На церемонії був присутній перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький — знак того, наскільки важливим для Києва вважався цей проєкт. Споруда, спроєктована архітектором Іваном Гомоляком, одразу вразила своїм розмахом: довжина будівлі сягала 130 метрів, об’єм — 137 тисяч кубічних метрів. Під нею закладено понад 1200 паль, а всередині працювала система кондиціонування, опалення й вентиляції, що для того часу було рідкістю.
Інтер’єри вражали сучасністю — у торгових залах встановили підвісні стелі з деревинно-стружкових плит, приховавши за ними комунікації. П’ятнадцять ліфтів, дванадцять ескалаторів загальною довжиною 250 метрів, 465 продавців і десятки тисяч покупців щодня — універмаг «Україна» став справжнім серцем міської торгівлі. Його архітектурний образ із суворими горизонталями та великими вітринами відображав дух модернізму, прагнення до відкритості та динаміки, якими жило місто у 60-х роках.
Розташування універмагу не випадкове — площа Перемоги була одним із головних транспортних вузлів Києва. Тут сходяться проспект Перемоги, бульвар Шевченка, вулиці Саксаганського й Жилянська. У безпосередній близькості — вокзал, метро, зупинки швидкісного трамвая. Саме тому універмаг став не лише торговим, а й соціальним центром — місцем зустрічей, побачень, щоденних маршрутів.
Та цей простір мав і свій глибший пласт історії. До початку будівництва тут знаходився Єврейський базар — галасливе, барвисте місце, яке існувало ще з XIX століття. Його ліквідація в 1960-х символізувала перехід від стихійного, народного Києва до впорядкованого радянського мегаполіса. Кажуть, під час будівництва на місці старих торгових рядів знаходили залишки підвалів і старі фундаменти, які швидко засипали. Відтоді серед киян побутує переконання, що під сучасним універмагом спочивають рештки минулих епох — ніби місто приховало свої давні шари, аби зробити місце для нового.
У 2003 році універмаг закрився на масштабну реконструкцію. Рік потому, 17 грудня 2004 року, його відкрили знову — вже як сучасний торговельний центр із прибудовою та семирівневим паркінгом на 300 автомобілів. Загальна площа будівлі збільшилася до понад 45 тисяч квадратних метрів, а сам об’єкт зберіг архітектурний ритм 60-х, гармонійно поєднавши історичну частину з новими конструкціями.
Попри технологічність і модернізацію, універмаг «Україна» завжди зберігав особливу атмосферу. Місце, де колись шумів базар, де торгівля була не лише справою, а й способом життя, ніби залишило в повітрі відчуття постійного руху, обміну, спілкування. Місто змінювалося, з’являлися нові торгові центри, але «Україна» залишалася символом Києва — впізнаваною, міцною, трохи консервативною, проте живою.
І все ж, навіть сьогодні, серед блиску вітрин і гулу транспорту, можна відчути щось незриме. Ніби сама площа Перемоги зберігає пам’ять про старий Київ — про дні, коли тут торгували з возів і обмінювалися новинами, про гомін Євбазу, який колись наповнював цей простір життям. Можливо, саме ця невидима історія і надає універмагу «Україна» його особливої енергії — спокійної, стійкої, але з легким відлунням минулого, що нагадує: під будь-яким сучасним фасадом завжди є глибші шари міста.
