Київ — це місто, де легенди переплітаються з каменем, а сучасність живе поруч із минулим. Саме таким його прагне показати мистецький проєкт «Шукай!» — унікальна ініціатива, яка знайомить мешканців та гостей столиці з її багатовіковою історією через бронзові мініскульптури, розміщені по всьому місту. Завдяки цим витонченим об’єктам кожен охочий може досліджувати Київ самостійно, відкриваючи нові сенси у звичних місцях.
Однією з найпоетичніших скульптур проєкту стала «Обличчя Києва». Її ідея виникла з несподіваного архітектурного відкриття: архітектор Георгій Куровський зауважив, що правий берег Дніпра на супутникових знімках нагадує людський профіль. Це відкриття не залишилося просто курйозом — воно трансформувалося у мистецький образ, що втілився у бронзі. Таким чином з’явилося символічне «обличчя міста», що ввібрало в себе як географічну унікальність Києва, так і його глибоко вкорінену історію.
Скульптура, розміщена на фасаді одного з київських будинків, зображає обличчя легендарного князя Кия — одного з чотирьох засновників Києва за давньоруським літописом. Це не просто портрет: це алюзія на місто як живу істоту, яка пам’ятає своє походження, охороняє спадщину та говорить з нами мовою легенд. Вона візуалізує уявлення про Київ як не абстрактне скупчення вулиць і споруд, а як організм із власною душею та характером.
Мініскульптура «Обличчя Києва» є спробою вловити цю невловиму душу міста. Це погляд у глибину віків, у часи, коли над Дніпром лише формувалися перші поселення, а постать князя Кия ще була живою частиною історичного процесу. Цей образ, відлитий у металі, спонукає сучасників до діалогу з минулим і водночас відкриває простір для нових інтерпретацій.
Проєкт Юлії Бевзенко не просто популяризує міські легенди, він змінює сприйняття міського середовища. Бронзові мініатюри стають мітками на мапі колективної пам’яті, які об’єднують покоління й закорінюють людину в культурному контексті Києва. Зокрема, «Обличчя Києва» перетворює міське середовище на простір, де історія — не щось далеке й абстрактне, а присутнє тут і тепер, у кожному погляді, спрямованому на знайоме, але переосмислене обличчя столиці.
Таким чином, пам’ятки на кшталт цієї мініскульптури виконують не лише естетичну чи туристичну функцію. Вони формують відчуття тяглості історії, допомагають мешканцям відчути себе частиною великого наративу. І водночас нагадують: місто — це не просто простір проживання, а місце пам’яті, діалогу й натхнення.
