Оживлена симфонія минулого в сучасному ритмі

Заклад «100 Років Тому Вперед» — це не просто ресторан української кухні, це архітектурно-гастрономічний діалог між століттями. Знаходиться він у самому серці Києва, на вулиці Володимирській, 4, і своєю назвою одразу вказує на концепцію: перенести глибокі традиції минулого у сьогодення та в майбутнє. Це не ресторан у класичному сенсі, а радше сучасна інтерпретація історії на тарілці, з глибокою філософією поваги до української кулінарної спадщини.

Засновниками стали відомий український шеф-кухар Євген Клопотенко — переможець проєкту «МайстерШеф», амбасадор української кухні на міжнародній арені, автор шкільного меню, кулінарний дослідник і телеведучий — та бізнесменка Інна Поперешнюк, співвласниця логістичного гіганта «Нова пошта». Їхній дует поєднав гастрономічну пристрасть з досконалою організацією і увагою до деталей.

Інтер’єр ресторану — це окрема розмова. Його створенням займалася студія архітектора Слави Балбека, яка відома проєктами з характером. Основною ідеєю стало відтворення казкового українського лісу в умовах мегаполіса. Приміщення поділене на два поверхи: перший рівень з банкетною залою та баром, другий — зі світлим обіднім простором і відкритою кухнею. Домінують натуральні матеріали: дерево, гілки, сухі трави, жито. У глибині залу стоїть справжній арт-об’єкт — «пшеничний алтар», що додає відчуття обрядовості та глибини.

Кольорова палітра — це симбіоз кремових, теплих дерев’яних і червоних відтінків, що нагадують орнамент української вишивки. Окремої уваги заслуговують дизайнерські меблі — крісла, які ніби зіткані з міфів, створені за українськими мотивами. Це не лише естетика, а глибоко осмислений простір, де кожна деталь нагадує про культурний код нації.

Меню ресторану базується на ідеї відтворення забутих або трансформованих страв української кухні. Команда Клопотенка протягом декількох років досліджувала кулінарні джерела: старі українські книги, рецепти доіндустріальної доби, усні спогади старожилів. Наприклад, борщ тут подається не просто як червоний суп, а як історичний символ, з додаванням печених яблук, ферментованого буряка, сала і меду — так, як це могли робити на Поділлі сто років тому.

Особливу увагу приділено закускам: сир з полином, оселедець із хлібом на соняшниковій олії, салат із ферментованих овочів, квашені коренеплоди. Основні страви — це качка з вишнею, судак із буряковим соусом, печені поросята з кашею, а також рідкісні позиції на кшталт «верещаки» або смаженої риби з квасом. Десерти, наприклад, пиріг з житом і вишнею або медово-маковий торт, теж відтворюють історичні рецепти.

Окрім а-ля-карт меню, ресторан пропонує дегустаційний сет з восьми страв, кожна з яких супроводжується інтерактивом — офіціанти не просто презентують страву, а розповідають про її історію, ставлять загадки або просять вгадати інгредієнти. Це створює відчуття участі у виставі, де гість — головний герой.

Відгуки про заклад здебільшого захоплені. Гості називають його «смаковим музеєм», «гастрономічною театральною постановкою», «кращим рестораном Києва за враженнями». Високо оцінюють і сервіс — персонал привітний, уважний, доброзичливий, охоче ділиться історіями про страви та походження інгредієнтів.

Водночас є й критика — подекуди зауважують на довге очікування або складність бронювання. Дехто з консервативних гостей вважає концепцію «занадто експериментальною» — не всім заходять смажені бджоли в десертах або додавання трав’яного пилку до риби. Проте саме ці сміливі рішення і формують обличчя ресторану, який обрав собі непросту, але шляхетну місію — осучаснення спадку без профанації.

Заклад активно долучається до соціальних ініціатив. Під час перших місяців повномасштабного вторгнення ресторан тимчасово трансформувався у волонтерську кухню, щоденно готуючи тисячі порцій для ЗСУ, тероборони та медиків. Це ще більше зміцнило його авторитет у місті.

Скандалів у класичному сенсі у ресторана не було. Найбільші обговорення в мережі викликає саме незвичний підхід до української кухні: хтось захоплюється новаторством, хтось ностальгує за традиційними варениками й борщем без «фокусу». Але ця полярність — ознака живої концепції, яка розвивається і викликає емоції.

«100 Років Тому Вперед» — це сучасний гастрономічний простір, де минуле і майбутнє зустрічаються у кожному шматочку хліба, кожній краплі борщу. Заклад є не лише рестораном, а й культурним явищем, що формує нову ідентичність української кухні — глибоку, сміливу й горду.

Як дістатись до ресторану 100 років тому вперед в Києві