У глибині зеленої території біля озера, де стоїть ресторан «Прага» на проспекті Академіка Глушкова, є місце, яке нібито вибуло з логіки міста. Тут не шумлять авто, не дзвенять телефони, і лише чути плескіт води — це фонтан із бронзовими бегемотами, що давно став одним із найзагадковіших і найніжніших символів київського Пирогова. Він з’явився на внутрішньому подвір’ї ресторану, який сам по собі є частиною міських легенд, і відтоді живе власним життям, породжуючи історії, в які хочеться вірити.
Ресторан «Прага» збудували ще в середині 1950-х років як вітрину радянського достатку, оточену парком і водоймою. У ті роки Київ прагнув бути сучасним, але водночас не втрачати чарівності. Ідея створити всередині ресторанного двору фонтан із тваринами була сміливою і поетичною. Вибір саме бегемотів виглядав дивним, але мав свій підтекст. За однією з версій, скульптор хотів відтворити сцену з єгипетського міфу про богиню Таурт — захисницю жінок і дітей, що зображувалася у вигляді бегемотихи. За іншою, автор надихнувся простим дитячим спогадом — побаченим колись у цирку гіпопотамом, який, попри свою громіздкість, здавався лагідним і добрим. Так чи інакше, з-під рук майстра народилася композиція, що поєднала монументальність і ніжність.
У круглому басейні, обкладеному природним каменем, «живе» родина з п’яти бронзових бегемотів — велика мати і четверо маленьких дитинчат. Їхні спини блищать на сонці, бо відвідувачі звикли гладити тварин на щастя. Кажуть, якщо торкнутися малого бегемотика за вухо й загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Вода б’є лише одним струменем — він символічно виходить із пащі матері-бегемотихи, ніби вона охороняє дітей. У вечірньому світлі бронза набуває теплого золотавого відтінку, а фонтан здається живим — ледь помітні відблиски на воді створюють ілюзію руху, і здається, що тварини справді дихають.

Навколо цього місця з роками виникло безліч історій. Одні кажуть, що бегемоти були встановлені на честь радянського посла в Африці, який нібито привіз із поїздки модель тварини. Інші впевнені, що скульптор, який створював композицію, бачив у ній уособлення мирного сімейного життя, що тоді здавалося найвищою цінністю. Проте є ще одна, майже містична версія: мовляв, фонтан має «енергетичну силу води», і саме тому він зберігається майже неушкодженим попри десятиліття. Під час перебудови, коли інші елементи декору розібрали або втратили, бегемоти залишилися — ніби охоронці ресторану, що пережив зміну епох.
Дехто з киян називає це місце «маленьким Африканським острівцем». Сюди приводять дітей, тут фотографуються наречені, і навіть ті, хто не бував у ресторані, знають: десь у Києві є фонтан, де бегемоти дивляться у воду, як у дзеркало часу. Для художників і фотографів це одне з улюблених місць, бо композиція має дивну гармонію — у важкому металі відчувається ніжність, а в повільності цих тварин — спокій, якого бракує сучасному місту.
Існує ще одна легенда: ніби вночі, коли навколо все затихає, вода у фонтані починає світитися. Старі працівники ресторану кажуть, що бачили, як відблиски рухаються колом, і бронзові тіла бегемотів виглядають ніби теплими. Вчені пояснюють це фізикою — гра світла від ліхтарів і вологи. Але в цій історії щось є: адже кожне місто має місця, де межа між буденним і дивом майже зникає.




Фонтан із бегемотами у «Празі» — не пам’ятник і не музейний експонат. Це живий символ Києва, який навчився бути теплим навіть у бронзі. Його не видно з дороги, він не вражає масштабом, але притягує, як спогад дитинства. Тут можна відчути, як місто дихає і посміхається, і зрозуміти, що навіть у місті з тисячолітньою історією є місце для доброї казки.
Можливо, саме тому цей фонтан став своєрідним талісманом «Праги». Він зберігає історію ресторану, який пережив десятки років, мод і поколінь, і водночас нагадує: справжня краса не в пишності, а в доброті. Бо в бронзових поглядах цих тварин є щось дуже людське — спокій, тепло і довіра. І якщо придивитися уважніше, то помітиш: навіть у кам’яних стінах ресторану життя триває — у ритмі тихого плесоту води, що ніколи не зупиняється.