У затишному куточку старої Кудрявки, на вулиці з яскраво вираженим київським колоритом, стоїть будівля, яка зберігає в собі кілька історичних нашарувань. Вона народилась як звичайна міська садиба в 1816 році, згодом добудована у середині XIX століття. За довге життя ця будівля бачила розквіт Києва як адміністративного і культурного центру, пережила занепад у радянські часи, а в 1990-х отримала нове музейне дихання. Протягом десятиліть вона була музеєм російського поета Олександра Пушкіна — експозицією, створеною довкола приватної колекції Якова Бердичевського. Проте сам Пушкін не мав ані стосунку до цієї адреси, ані до побуту, який намагалися реконструювати в інтер’єрах. У 2023 році музей остаточно втратив пушкінське забарвлення й перетворився на Садибу на Кудрявці — сучасну філію Музею історії Києва, що ставить у центр саме київський контекст першої половини ХІХ століття.
Новий музей зберігає кращі артефакти попередньої експозиції, проте тепер розповідає не про поета-колонізатора, а про повсякденне життя киян у той період. Тут представлені книги, меблі, побутові речі, які дозволяють уявити собі, яким було життя мешканців середньостатистичної київської садиби в часи, коли місто ще не мало тієї масової урбанізації, що почнеться у другій половині XIX століття. Унікальність експозиції — у її емоційній достовірності: прогулянка кімнатами музею нагадує відвідини справжнього дому, де кожна деталь продумана до дрібниць. Паркет, оздоблення вікон, старовинний годинник, книжкові шафи, навіть посуд — усе працює на атмосферу, в якій оживає Київ минулого.
Усе ще залишаються й окремі пам’ятки пушкінської доби як приклад літературного середовища того часу. Серед них — рідкісні прижиттєві видання, «зошити» з романом «Євгеній Онєгін», перші публікації «Руслана та Людмили» та інших творів. Збереглася й мініатюрна статуя Пушкіна з так званого матеріалу «бісквіт» — порцелянової суміші, що зберігає високу деталізацію. Проте тепер ці артефакти сприймаються радше як елементи загального культурного тла XIX століття, а не центральна ідея музею. Також експозиція включає в себе рідкісні книги державних діячів епохи, видання журналів, рукописи, що були в обігу серед київських інтелігентів того часу.
Перетворення музею — це не лише зміна вивіски, а відображення ширшого процесу переосмислення київської ідентичності. Садиба на Кудрявці стала символом повернення до свого — до київської самобутності, яка роками ховалась за нав’язаними іменами та фігурами. Тепер вона служить не лише простором споглядання, а й критичного осмислення історії — як побуту, так і ментальності. Музей відкритий до діалогу: проводяться лекції, події, тимчасові виставки, що вплітають київську історію в сучасний культурний контекст.