У постаті Аліпія Печерського (приблизно 1050–1114) втілено рідкісний синтез мистецького таланту, духовної глибини та самопожертви. Один із перших іменитих іконописців Київської Русі, він став не лише символом національної школи живопису, а й прикладом монашої відданості і гуманності. Його ім’я збереглося завдяки «Києво-Печерському патерику» та переданням, що закарбували винятковий внесок митця у духовну культуру Києва.
Аліпій, що народився у Києві, здобув іконописні знання у грецьких майстрів, яких запросили до Києво-Печерської лаври. Його духовний шлях розпочався в молодому віці — він став ченцем за благословенням преподобного Никона. Все своє життя монах присвятив написанню і реставрації ікон, часто працюючи безкоштовно. Третину доходів від замовлень він віддавав убогим, іншу витрачав на фарби й дошки, а лише решту залишав для власного прожиття. Така модель життя відображає не лише чернечий аскетизм, а й глибоке розуміння соціальної відповідальності художника.
Його найвідоміший твір — Свенська-Печерська ікона Божої Матері — став об’єктом паломництва та джерелом зцілень. Саме ця ікона допомогла чернігівському князю Роману Михайловичу повернути зір, після чого образ перевезли до Брянська, де він став головною святинею Свенського монастиря. Після знищення собору в радянську епоху, ікона була передана до Третьяковської галереї в Москві. Дослідники також припускають, що пензлю Аліпія належить і Ярославська Оранта, а також фрагменти мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору, зруйнованого в 1930-х роках.
Та ікони були не єдиним джерелом його слави. За переказами, Аліпій мав дар зцілення: допомагав хворим, а його образи неодноразово демонстрували чудесну стійкість до пожеж. Сучасники вірили, що під час роботи над іконами йому допомагали ангели — тому зображення набували особливої сили. Його вважали не лише митцем, а й подвижником, до якого зверталися з молитвами, вірою в чудо.
Аліпій Печерський помер 30 серпня 1114 року, похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, де зберігаються його мощі. До 1500-річчя Києва у 1982 році на відновленій частині Успенського собору встановлено меморіальну дошку на його честь — символ незгасного духовного й культурного вогню, який Аліпій залишив у серці міста.