Алла Горська — одна з найяскравіших постатей українського шістдесятництва, художниця, яка не лише творила візуальне мистецтво, а й уособлювала громадянський спротив радянській системі. Її життя та діяльність тісно пов’язані з Києвом — містом, де сформувалась її творча особистість, де народжувались її монументальні твори, і де, зрештою, обірвалась її життєва дорога за трагічних обставин.
Народилася Алла Горська 18 вересня 1929 року в Ялті в родині радянського кінорежисера Олександра Горського, але ще в дитинстві переїхала до Києва. Тут вона навчалася у Київському художньому інституті, де здобула фах монументаліста. У 1950–60-х роках Київ стає осередком нового мистецького і громадського руху — шістдесятництва, до якого приєдналася Горська. Вона відмовилася від офіційного соцреалізму, натомість звернулася до української національної символіки, модерну і духовного змісту у своїй творчості. Її мозаїки та вітражі прикрашали громадські простори, зокрема в Донецьку, Маріуполі, Києві, але деякі з них були знищені владою як «ідейно чужі».
Київ був не лише мистецьким, а й громадянським полем битви для Горської. Вона стала однією з організаторок Клубу творчої молоді «Сучасник» (разом із Василем Стусом, Іваном Світличним та іншими), де народжувались нові форми опору режиму. Вона активно виступала проти політичних репресій, брала участь у розслідуванні масових поховань у Биківні. Саме через цю активність, а також через небажання мовчати, потрапила під пильний нагляд КДБ. У 1970 році Алла Горська була вбита у Василькові, обставини її смерті залишаються не до кінця з’ясованими. Поховали її у Києві на Берковецькому цвинтарі, де її могила стала місцем вшанування пам’яті не лише про неї, а й про покоління шістдесятників.
В одному зі своїх останніх листів вона писала: «Я вірю в силу правди і мистецтва». Ця фраза стала неофіційним кредо її життя. Київ залишився містом, де вона не лише створювала мистецтво, а й жила у ритмі свободи — попри загрозу, переслідування і смерть.
