Антон Гурін належить до тих людей, чиї біографії неможливо вмістити в одну професію. Він був реставратором, митцем, випускником Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, співзасновником майстерні Gurin Brothers, людиною, яка працювала зі збереженням культурної спадщини, і військовослужбовцем, який з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Його шлях поєднав дві, на перший погляд, різні місії: відновлювати мистецтво і захищати країну. Але в українській реальності ці місії виявилися дуже близькими, бо йдеться про одне й те саме — збереження того, що може бути зруйноване.
У цивільному житті Антон Гурін був пов’язаний із мистецтвом не поверхово, а професійно й глибоко. Він працював у сфері реставрації, консервації, збереження монументального мистецтва, станкового живопису, іконопису, а також мав досвід у кіновиробництві та мистецькій діяльності. Для реставратора важливі не лише технічні навички, а й особливий тип мислення: уважність до матеріалу, повага до авторського задуму, терпіння, точність і здатність бачити цінність навіть там, де інші бачать лише пошкоджену поверхню. Саме таким фахом займався Антон до війни — повертав творам мистецтва форму, колір, стабільність і шанс на довше життя.
Разом із братом Данилом він був співзасновником художньо-реставраційної майстерні Gurin Brothers. Це був творчий і професійний тандем двох братів, які понад 15 років працювали з реставрацією творів мистецтва. Майстерня спеціалізувалася на консервації та відновленні картин, ікон, скульптур та інших об’єктів образотворчого мистецтва. Вона співпрацювала з галереями, музеями, арт-центрами та приватними колекціонерами в Україні й за її межами. У цій роботі важлива не гучність, а якість: реставратор часто залишається за кадром, але саме завдяки йому пам’ятки продовжують існувати.
Одним із важливих напрямів роботи Gurin Brothers було монументальне мистецтво. Зокрема, Антон разом із братом працював над реставраційними проєктами Київського річкового вокзалу, автовокзалу та об’єктів у Центрі сучасної культури у Дніпрі. Повний комплекс заходів із консервації восьми панно на Київському річковому вокзалі — це приклад роботи з тією спадщиною, яка довго залишалася недооціненою, хоча формувала візуальний образ міста. Такі проєкти потребують не лише майстерності, а й відповідальності перед міською пам’яттю. Монументальне мистецтво не можна просто перенести в приватну колекцію чи сховати в запасниках. Воно існує в публічному просторі, а отже, є частиною життя багатьох людей.
Для Києва постать Антона Гуріна важлива саме через цей зв’язок із культурною спадщиною міста. Він працював із об’єктами, які не просто прикрашають простір, а зберігають сліди епох, мистецьких шкіл, архітектурних задумів і колективної пам’яті. Реставратор у такому контексті стає не лише ремісником, а посередником між минулим і майбутнім. Він не створює нову пам’ятку замість старої, а допомагає старій говорити далі. У цьому є особлива етика: не привласнити, не перекрити власним жестом, не зробити «красивіше», ніж було, а зберегти суть.
Повномасштабне вторгнення змінило траєкторію життя Антона Гуріна. 26 лютого 2022 року, на третій день великої війни, він долучився до Сил оборони України. Його позивний — Реставратор — звучить не випадково. У ньому збереглася його цивільна ідентичність, професія й внутрішня логіка життя. Людина, яка раніше відновлювала пошкоджене мистецтво, стала на захист країни, яку намагалися знищити. Цей позивний ніби поєднав дві біографії в одну: реставрацію культурної пам’яті й оборону держави.
У складі підрозділів Національної гвардії України Антон Гурін брав участь у бойових діях у Київській, Харківській, Миколаївській, Херсонській, Луганській та Донецькій областях. Географія його служби показує масштаб випробувань, через які він пройшов. Це не короткий епізод і не символічна участь, а довгий бойовий шлях у різних регіонах, на різних напрямках і в різних умовах. За проявлену мужність і виконання бойових завдань він був нагороджений відзнакою головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Така нагорода свідчить про особисту відвагу, професійність і готовність діяти там, де ризик стає частиною щоденної роботи.
18 квітня 2025 року Антон Гурін зник безвісти під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Йшлося про операцію зі знищення ворожої техніки у складі екіпажу. Про його зникнення повідомив брат Данило Гурін. Формулювання «зник безвісти» завжди болісне, бо воно залишає простір між надією, тривогою і невідомістю. У таких історіях особливо важливо говорити про людину не лише через останню дату чи обставини зникнення, а через усе життя, яке передувало цьому моменту: працю, талант, зв’язки, любов до справи, професійну гідність і вибір стати на захист країни.
Пам’ятний захід, присвячений Антону Гуріну, запланований у музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. Сам вибір місця має символічне значення. Музей-майстерня — це простір мистецької пам’яті, діалогу поколінь і розмови про тих, хто формував або зберігав культуру. Туди запрошують друзів, колег і всіх, хто знав Антона, щоб разом згадати його життя, роботу та військовий шлях. Такі зустрічі потрібні не лише для вшанування, а й для повернення людині цілісності. Війна часто зводить біографії до коротких повідомлень, але за кожним іменем стоїть складний і багатий людський шлях.
Антон Гурін — приклад покоління українців, які до війни будували професійне життя у культурі, науці, освіті, мистецтві, архітектурі, бізнесі, а після 24 лютого 2022 року взяли зброю. Його історія особливо промовиста, бо він буквально займався збереженням спадщини. У мирному житті він повертав до життя панно, ікони, живопис, скульптури, об’єкти, які могли бути втрачені через час, недбалість чи руйнування. На війні він захищав країну, без якої ця спадщина втратила б свій живий контекст. Адже культура існує не в порожнечі. Вона потребує людей, міст, пам’яті, мови й свободи.
Його біографія пов’язана з Києвом через освіту, мистецьке середовище, реставраційні проєкти й пам’ятки, над якими він працював. Київ у цій історії постає не лише як місце проживання чи професійного становлення, а як простір відповідальності. Річковий вокзал, монументальне мистецтво, академічна освіта, музейні й реставраційні кола — усе це частини міста, до яких Антон був причетний. Його робота допомагала Києву не втрачати себе, не стирати власні культурні шари, не перетворювати пам’ять на уламки.
Саме тому життєпис Антона Гуріна — це не лише історія однієї непересічної людини. Це історія про те, як культура й оборона в Україні стали частинами одного фронту. Один фронт проходить через музеї, майстерні, архіви, реставраційні ліси й пошкоджені панно. Інший — через бойові позиції, екіпажі, напрямки й завдання. Але в обох випадках ідеться про протидію руйнуванню. Антон Гурін був людиною, яка знала ціну збереженню. І саме тому його постать заслуговує на пам’ять — як реставратора, митця, військового і киянина, чий шлях поєднав красу, працю, мужність і служіння.