Георгій Шлейфер – одна з найяскравіших постатей київської архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століття. Випускник Петербурзької академії мистецтв, він повернувся до Києва як маловідомий фахівець, але вже за кілька років очолив будівельне відділення міської управи. У 29 років фактично став головним архітектором міста, здобувши перше визнання за проєкт Київської біржі. Його архітектурна творчість вирізнялася не лише масштабом, а й смаком, точністю та здатністю передбачати потреби міста, яке тоді стрімко зростало.
Важливою складовою успіху Шлейфера стала його фінансова самостійність: паралельно з архітектурною кар’єрою він був банкіром і меценатом, мав дохідні будинки й обіймав керівні посади в Київському кредитному товаристві. Завдяки цьому він мав змогу обирати лише ті проєкти, що приносили естетичне задоволення. Його найбільшою гордістю стало будівництво Першого комерційного училища на замовлення купецтва, спонсорованого мільйонером Левом Бродським. Цей проєкт у ренесансному стилі, виконаний у 1897–1898 роках, тимчасово навіть став першим корпусом Київського політехнічного інституту.
Вартий окремої уваги внесок Шлейфера у розвиток «київського Парижа» — району між Хрещатиком та теперішньою площею Івана Франка. На місці колишньої садиби професора Меринга він разом з Едуардом Брадтманом спроєктував нову мережу вулиць і збудував низку знакових споруд. Серед них – готель «Континенталь», хоральна синагога на честь Лазаря Бродського, Театр Соловцова (нині Театр імені Івана Франка) та легендарний будинок Гінзбурга – найвищий житловий будинок Києва свого часу. Завдяки цьому район отримав репутацію найвишуканішого в місті, де естетика поєднувалася з функціональністю.
На жаль, спадщина Шлейфера зазнала значних втрат під час Другої світової війни, багато його творінь знищено або спотворено перебудовами. Сам архітектор був похований на Аскольдовій могилі, але могила зруйнована, а пам’ять про нього залишилася радше у фрагментах архітектурного ансамблю, аніж у свідомості киян. Парадоксально, але єдиною згадкою про нього у топоніміці стало тимчасове перейменування площі Івана Франка на «площу фон-Шлейфера» під час німецької окупації – визнання, хай і неочікуване.
Георгій Шлейфер заслуговує на більше. Його внесок у формування історичного обличчя Києва – беззаперечний. Майстерне поєднання інженерної думки, художнього смаку та підприємницької хватки зробили його одним із найуспішніших і найвпливовіших зодчих міста. Вшанування його пам’яті було б не лише даниною історії, а й актом культурної справедливості.