Владислав Городецький — одна з найяскравіших і найколоритніших постатей у культурному ландшафті Києва кінця XIX — початку XX століття. Польський шляхтич за походженням, випускник Імператорської академії мистецтв у Петербурзі, мисливець, мандрівник, новатор і підприємливий забудовник — він зумів залишити по собі не просто архітектурну спадщину, а цілі світи, закладені в бетон і камінь. Його творінням належать зразки еклектики, модерну, неоготики та мавританського стилю, що й сьогодні формують неповторний дух столиці: костел святого Миколая, Караїмська кенаса, Національний художній музей та, звісно ж, Будинок з химерами.
Видатна креативність Городецького поєднувалась із практичністю. Він не лише проєктував, а й керував власною будівельною фірмою, впроваджував інноваційні технології, працював із найновішими матеріалами — наприклад, армованим бетоном. Його архітектурна майстерність вражала різноманіттям форм і тематик: від культових споруд і музеїв до житлових будинків і каналізаційних мереж. Але Городецький був не лише будівничим у класичному сенсі. Його творчий підхід поширювався й на інші галузі: він був ювеліром, художником, сценографом, навіть дизайнером костюмів для театру. Його любов до мистецтва й екзотики втілилася у вишуканих деталях фасадів і внутрішніх оздоблень, часто з елементами тваринного або фантастичного світу.
Після втрати «Будинку з химерами» та революційних змін у Києві, архітектор змушений був емігрувати. У Варшаві він знову взявся до справи, а згодом очолив архітектурне бюро американської компанії в Ірані, де спроєктував залізничний вокзал у Тегерані та кілька інших будівель. Помер Городецький у 1930 році в Тегерані, де й похований із написом на надгробку: «Нехай йому чужа земля буде легкою». Для Києва його постать — це не лише ім’я вулиці чи пам’ятник у Пасажі, а уособлення епохи, коли архітектура мислилась як мистецтво, пригодницький роман і виклик гравітації водночас.
