Казимир Малевич — один із найвідоміших художників ХХ століття, творець супрематизму та символ абстрактного мистецтва — народився в Києві, де, за його ж словами, пройшло формотворче коріння його світогляду. Попри світову славу, що асоціюється з Москвою, Вітебськом і Берліном, саме Київ був тією точкою відліку, з якої розпочався його шлях до мистецької революції. Малевич залишив у спадок не лише свої шедеври, а й численні тексти, філософські трактати, теоретичні міркування, що донині впливають на сучасне мистецтво. І значна частина цього шляху проходила саме в українській столиці.
Народжений у польській католицькій родині на Жилянській вулиці, Малевич був охрещений у костелі святого Олександра. Його дитинство пройшло в українських містах і містечках, де він вперше побачив художників — іконостасників, які працювали в храмах. Ці враження стали точкою зламу — майбутній авангардист, всупереч бажанню батька бачити його цукроваром, обирає шлях мистецтва. У Києві він здобуває першу художню освіту в школі Миколи Мурашка, а згодом — у майстерні українського живописця Миколи Пимоненка. І хоча світ знає Малевича як московського митця, саме у столиці України він отримав ключ до власної естетики — в ландшафтах Святошина, в обрії Дніпра, у червоній цеглі київських будівель.
У 1927 році художник повернувся до Києва як визнаний майстер. Він став професором Київського художнього інституту, де викладали також Бойчук, Кричевський, Татлін, Архипенко. У цей період він створює низку творів із зображенням київських пейзажів, зокрема знамениту картину «Святошин під Києвом». Його запрошують оформити конференц-зал Всеукраїнської академії наук — ескізи цього проєкту сьогодні зберігаються в Національному художньому музеї України. Попри загрозу репресій, Малевич активно публікується у виданні «Нова ґенерація» та мріє осісти у Києві остаточно. Однак історія розпорядилася інакше: переслідування, арешт, хвороба і смерть в Ленінграді не дали здійснитися цій мрії.
Та Київ не забув свого генія. Вулиця Малевича, меморіальні таблиці, виставки, ювілейні монети — усе це нагадує про митця, якого намагалися стерти з пам’яті в епоху радянського терору. Малевич не просто народився в Києві — він мислив ним, дихав ним, і його абстракція виростала з реального, українського, київського ґрунту. У добу пошуків нової ідентичності постать Малевича повертається в український дискурс не як емігрант, а як органічна частина історії міста, культури й нації.