Михайло Булгаков — постать парадоксальна. Народжений 15 травня 1891 року в Києві, в інтелігентній родині професора Київської духовної академії, він був не просто свідком історичних змін, які сколихнули початок ХХ століття, а активним учасником і літописцем цих змін — спершу як лікар, а згодом як драматург і письменник. Київ сформував його світогляд і чутливість до культурних та політичних трансформацій. Утім, з часом саме цей зв’язок із містом перетворився на суперечливий символ, що викликає дискусії навіть сьогодні.
Дитинство та юність Булгакова тісно пов’язані з київськими локаціями: Воздвиженська вулиця, Андріївський узвіз, Прозоровська та Волоська — ці адреси стали частиною не лише його життя, а й творчості. Він навчався в престижній Першій київській гімназії, а згодом — на медичному факультеті Університету Святого Володимира. Тут він уперше виступав у домашніх спектаклях, писав юнацькі оповідання, познайомився зі своєю першою дружиною Тетяною Лаппа і пройшов шлях від лікаря-інтерна до хірурга у військовому шпиталі. Київ став не лише тлом, а й живим персонажем його творів — у «Білій гвардії», «Днях Турбіних», «Києві-місті» читається туга за затишком зникаючого світу дореволюційної імперської інтелігенції. Саме ці тексти стали джерелом цитат для київських екскурсоводів — як ода місту, його пагорбам, бруківці, вулицям і театрам.
Проте образ Києва в творчості Булгакова пронизаний суперечностями. Письменник лишився вірним російському імперському дискурсу — як і значна частина тодішньої київської інтелігенції. В епоху національного відродження, громадянської війни та становлення УНР він не сприймав український національний проєкт, симпатизуючи білогвардійцям. Це знайшло вираження в художніх текстах: україномовні персонажі подаються часто як маргінальні або навіть ворожі, а національні політики — гротескні. За це в новітній історії його почали трактувати як символ імперського світогляду. У 2024 році Український інститут національної пам’яті офіційно визнав Булгакова українофобом і імперцем, що стало підставою для зняття меморіальних дошок, перейменування вулиць, а в деяких випадках — і вимог до закриття музеїв.
Та суперечка навколо Булгакова — не лише про ідеологію. Вона про право на пам’ять. З одного боку — киянин, що оспівав своє місто, з іншого — інтелектуал, який відмовився бачити українську ідентичність як самостійну. Літературно-меморіальний музей Булгакова на Андріївському узвозі сьогодні існує на межі: з одного боку — спадщина, з іншого — об’єкт деколонізації. Письменник, що не прийняв нову українську національну ідею, сам став частиною національного діалогу — як приклад того, що між Києвом і Москвою пролягав не лише потяг, а й культурна прірва.
Булгаков — складний герой українського міського простору. У його образі переплітаються ностальгія і домінування, естетика і ідеологія. Він залишається одним із найяскравіших символів того, як місто формує письменника — і як письменник формує міф про місто.