Михайло Іванович Вериківський — видатний український композитор і музичний діяч, який залишив яскравий слід у культурному житті Києва та всієї України. Його ім’я асоціюється з творчими пошуками, розвитком української музики та вагомим внеском у роботу київських оперних театрів. Народився 20 грудня 1896 року в місті Плужному (нині — Хмельницька область). Освіту здобув у Київській консерваторії, де навчався композиції та диригування.
Початок музичної кар’єри Вериківського був пов’язаний із хоровим мистецтвом. Він працював диригентом та композитором, створював численні обробки народних пісень, зокрема для капели «Думка». Його перші кроки в музичному житті Києва припали на 1920-ті роки, коли в місті формувалася професійна українська опера. Вериківський активно долучався до створення музичних вистав, був диригентом у театрах та організовував концерти.
Особливе значення має робота Вериківського на посаді керівника київських оперних театрів. У 1940-і роки він очолював Київський театр опери та балету, де розкрив свій талант як адміністратор, режисер і диригент. Його діяльність сприяла розвитку української опери, зокрема в період Другої світової війни, коли мистецьке життя столиці потребувало особливої підтримки. Вериківський вміло поєднував творчі задуми з практичним керівництвом, залучаючи до роботи талановитих музикантів та акторів.
Як композитор, Вериківський створив низку музичних творів, серед яких — опери, балети, симфонічні та камерні композиції. Найвідомішою його оперою є «Наймичка», написана за мотивами однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького. Ця опера стала значущою подією в українському музичному житті, адже поєднувала народні інтонації з новаторськими засобами музичної драматургії.
Вериківський також зробив вагомий внесок у популяризацію української народної пісні. Його обробки звучали в багатьох концертних програмах, а сам композитор активно співпрацював із хоровими колективами Києва. Ця діяльність дозволила зберегти і розвинути традиції української музики, наблизити їх до слухача та зробити частиною сучасного музичного життя.
Київ, як осередок культури, був для Вериківського не лише місцем роботи, а й простором натхнення. Він був учасником багатьох культурних ініціатив, часто виступав із лекціями, популяризуючи українську музику та розповідаючи про її витоки. Його життєва позиція завжди була спрямована на розвиток української культури — і це відображалося в кожному його кроці.
Михайло Іванович Вериківський пішов з життя 14 червня 1962 року, залишивши після себе багатий спадок. Його музика і сьогодні звучить на сценах Києва та інших міст України, нагадуючи про важливість збереження національної музичної спадщини та невтомну працю митця, що присвятив себе українській культурі.