Постать Миколи Григоровича Хрякова — це яскравий приклад того, як скромне селянське походження не стало на заваді визначному впливу на економічне та соціальне життя Києва. Прибувши до міста 1861 року, він швидко перейшов від посередника у цукровій торгівлі до одного з ключових творців міської інфраструктури. Саме йому Київ завдячує створенням біржі, яка впорядкувала торговельно-промислову діяльність у столиці. Як голова Біржового комітету, Хряков не лише розробив статут, а й заклав фундамент цієї інституції, залучивши до її формування таких діячів, як Артем Терещенко. Його особистий внесок у фінансування будівництва та управління біржею став прикладом нової київської еліти — підприємливої, модерної та відповідальної.
Фінансова діяльність Хрякова тісно перепліталася з його інженерним та організаторським хистом. Він стояв біля витоків багатьох індустріальних підприємств, зокрема паперових фабрик, цукрових заводів і технічної освіти. Саме з його ініціативи було закладено основи для створення Київського політехнічного інституту, а також Київського товариства взаємного кредиту. Особливе місце у його спадку посідає заснований у 1872 році пивзавод на Подолі — підприємство, що стало не лише комерційним успіхом, але й трампліном для архітектора Володимира Ніколаєва. Завдяки участі Хрякова в залученні інженерів і архітекторів, промислові об’єкти міста перетворювалися на сучасні інституції з бібліотеками, школами, лікарнями та ремісничими училищами — справжніми мікросоціумами майбутнього.
Втім, найбільше вражає не лише економічна, а й гуманітарна місія Хрякова. Протягом 25 років він був почесним охоронцем Київської духовної академії, меценатом міських храмів та підтримував малозабезпечені родини. Він залишався вірним своїм кореням і не розірвав зв’язку з простими людьми. Хряков не тільки вкладав у місто капітал — він інвестував у його ідентичність. Його внесок у культурне життя Києва — від надання приміщень для художніх виставок до благодійності — засвідчив його внутрішню витонченість та глибоке відчуття спільного блага. Його смерть у 1900 році стала подією загальноміського масштабу — вшанування його пам’яті перетворилося на маніфестацію поваги до людини, яка зробила Київ сильнішим, красивішим і людянішим.