Олександр Петрович Бабак — український живописець, майстер графіки, інсталяції, мистецького об’єднання, пейзажного аналізу, символічної композиції, філософії образу. Його ім’я давно стало знаком якості в українському сучасному мистецтві. Його творчість глибоко вкорінена в українську землю, натомість завжди звернена до духовного — сакрального — виміру буття. Київ став не лише містом його життя, але й точкою культурного гравітаційного поля, звідки народжуються нові художні сенси.
Витоки
Народився Олександр Бабак 1957 року в місті Ізюм Харківської області. У 1974 році вступив до Київського державного художнього інституту (нині — НАОМА), де навчався на факультеті графіки. Саме Київ, його архітектоніка, дух і контексти стали для художника новим середовищем формування. У студентські роки він активно відвідував музеї, зближався з мистецькими середовищами столиці й уже тоді починав створювати перші твори, які відображали глибину народного мислення через сучасні техніки.
Закінчивши інститут у 1981 році, Бабак не залишив Київ, а навпаки — пустив тут мистецьке коріння. Його квартира-майстерня на Подолі стала місцем перетину художників, поетів, філософів, де кипіла інтелектуальна дискусія кінця 1980-х — початку 1990-х.
Художній стиль і філософія
Бабак творить у межовій формі між філософським символізмом, архаїкою українського народного світосприйняття та сучасним концептуалізмом. Його улюблені техніки — акрил, олія, графіка, використання природних матеріалів, експерименти з фактурою. Він — один із тих, хто вивів український пейзаж і релігійний образ із кліше та наділив їх новим духовним диханням. У його картинах — земля, небо, спокій, простота, молитва і присутність людини як частини великого живого світу.
Мотиви храму, хреста, поля, річки, дерева, дороги повторюються неодноразово. Це не просто повторення образів — це спроба вийти на новий рівень осмислення кожного з них. Його творчість не можна назвати ні суто модерною, ні етнографічною. Вона — глибоко українська за духом, але універсальна за мовою.
Об’єднання “Живописний заповідник”
У 1992 році Бабак разом із Сергієм Святченком, Володимиром Будніковим, Анатолієм Криволапом та іншими митцями заснував арт-групу «Живописний заповідник» — знакове явище для українського мистецтва 1990-х. Метою цього об’єднання було повернення до живопису як духовної практики, віддалення від політичної риторики й формалізму.
“Живописний заповідник” став реакцією на стрімкий розпад радянської ідентичності та пошук нової національної платформи. Саме тут Бабак розвивав свої ідеї про “етос українського образу”, “простір тиші”, “архетипний пейзаж”. Його картини 1990-х — це, з одного боку, живописні медитації, з іншого — візуальні вірші, що потребують споглядання, а не лише погляду.
Київ у творчості
Хоча Бабак багато подорожував, Київ залишився його базовим контекстом. Художник активно працював у київських галереях, серед яких «Арт:35», «Я Галерея», «ЦСМ Совіарт», «Karas Gallery», «Арт-Москва». Його роботи експонувалися на численних виставках у Національному художньому музеї України, Мистецькому Арсеналі, а також на міжнародних бієнале у Венеції, Стамбулі, Вільнюсі, Будапешті.
Водночас Київ для Бабака — не просто платформа для виставок. Це — місце художньої думки. Його “київський пейзаж” — це не краєвид, а скоріше метафора внутрішнього стану, де гул міста співіснує з тишею духовного роздуму. Він не малює архітектурні пам’ятки — він відтворює на полотні їхній енергетичний відбиток.
Кураторська та громадська діяльність
Олександр Бабак не обмежується творчістю як автор. Він є активним куратором, організатором виставок, учасником численних мистецьких дискусій. Однією з його важливих ініціатив є діяльність у проєкті «РОЗТОКИ» — резиденції у Карпатах, створеної як місце творення та споглядання. У 2009 році він разом із дружиною, художницею Мар’яною Крат, організував у Розтоках на Івано-Франківщині мистецьку лабораторію для художників з усієї України.
Цей простір став втіленням ідеї «екології образу», яку так послідовно відстоює Бабак. Там не лише малюють — там думають, читають, дискутують, досліджують, шукають нові форми співіснування людини й природи, образу і сенсу.
Визнання
Олександр Бабак є лауреатом багатьох премій, у тому числі Всеукраїнської премії імені Шевченка, володарем мистецької премії імені Костя Широцького. Його твори зберігаються у приватних колекціях, музеях сучасного мистецтва, Національному художньому музеї України, Музеї сучасного мистецтва України, PinchukArtCentre.
Художник також є постійним учасником благодійних і антивоєнних акцій. Після 2014 року його живопис усе більше набуває ознак духовного опору, молитви, прохання про зцілення простору. З 2022 року він активно підтримує Збройні сили України, передаючи частину коштів із продажу робіт на допомогу військовим.
Людина тиші
Олександр Бабак — не гучний митець. Він не працює на публічність, не полює за ефектом. Його інтерв’ю — рідкісні, проте кожне слово — влучне. У ньому відчувається глибока повага до мистецтва як форми духовної діяльності. Він часто повторює, що картина має «народитися як тиша, як спів із середини, як молитва».
Його життя — приклад того, як можна поєднати сучасність і традицію, Київ і село, світло і глибину, образ і сенс. Сьогодні він є не лише визнаним художником, а й живим носієм української художньої традиції нового часу.