У світі, де миттєвість новин змагається з глибиною знань, є постаті, які кидають якір у глибини часу, витягаючи звідти сенси, імена, події, що творили і творять українську ідентичність. Євген Васильович Букет — один із таких літописців. Його праця — це сплав журналістики, історії, громадянської відповідальності та любові до рідної землі. Він не просто досліджує минуле — він вшиває його в тканину сучасності, аби зробити наше сьогодення ціліснішим, а майбутнє — усвідомленішим.
Народжений 23 жовтня 1981 року в Києві, Євген Букет провів шкільні роки у селі Грузьке Макарівського району — на батьківщині роду. Саме тут, серед пшеничних полів і старих церков, зародилася його пристрасть до історії. Випускник механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, він однаково вправно володіє як формулами, так і словом. І хоч за освітою математик, професійний шлях Букета пов’язаний із журналістикою. Усе почалося з роботи в районній газеті «Макарівські вісті», а згодом — у «Слові Просвіти», де він став заступником головного редактора. З 2015 року очолює газету «Культура і життя» — провідне друковане видання Міністерства культури.
Громадська діяльність Євгена Букета — приклад того, як любов до минулого може бути рушієм сучасності. Він — активний учасник численних культурно-просвітницьких ініціатив: Національної спілки краєзнавців України, Товариства охорони пам’яток, «Просвіти», історичного клубу «Холодний Яр», Українського геральдичного товариства. Протягом кількох років очолював Київське обласне об’єднання «Просвіти», був одним із координаторів молодіжного руху «Молода Просвіта». Неодноразово обирався до правління, експертних та ревізійних органів національних громадських об’єднань. Його ім’я пов’язане з рядом успішних інформаційних, краєзнавчих і видавничих проєктів, зокрема — «Вікі любить Землю», «Вікіекспедиції», «Історія українського села», публіцистична серія «Бібліотека “Слова Просвіти”».
Особливо значущим є його внесок у популяризацію української Вікіпедії. У 2011–2013 роках Євген Букет входив до керівних органів громадської організації «Вікімедіа Україна». Саме він був ініціатором створення першої української Вікіекспедиції — унікального формату, що поєднав краєзнавство, цифрову мапу й енциклопедичні знання. Також виступив організатором щорічного конкурсу фотографій природної спадщини «Вікі любить Землю», який згодом набув міжнародного масштабу. Завдяки його ініціативі у 2017 році газети «Культура і життя» та «Кримська світлиця» перейшли на вільну ліцензію Creative Commons, що дало змогу легально використовувати їхні матеріали у Вікіпедії та інших освітніх проєктах.
У 2012 році Євген Букет балотувався до Верховної Ради України від партії «Наша Україна» у 212 окрузі Києва (Дарницький район). Його передвиборча програма містила новаторські ідеї щодо використання цифрових технологій в освіті, зокрема — впровадження редагування Вікіпедії як частини навчального процесу. Попри невисокий результат на виборах, ця ініціатива випередила свій час і стала натхненням для багатьох викладачів і громадських активістів.
Як дослідник, Букет написав понад 20 монографій та історичних нарисів, переважно присвячених історії сіл Київської області. Його перша книга — «Історія українського села Грузьке» — вийшла друком у 2001 році. Вона започаткувала серію праць, що висвітлюють маловідомі сторінки локальної історії: Комарівки, Козичанки, Колонщини, Ясногородки, Мар’янівки. Ці книги стали джерелами для шкільних програм, місцевих музеїв, меморіальних ініціатив. Водночас Букет вийшов далеко за межі краєзнавства, занурившись у глибини історії гайдамацького руху. Його праці «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини», «Швачка — фенікс українського духу», «Семен Неживий — лицар Холодного Яру», а також збірник «Коліївщина: право на повстання» — це наукові реконструкції повстань XVIII століття, написані з великою увагою до джерел, мови та контексту.
У період російсько-української війни Євген Букет активно включився в інформаційний фронт. Працюючи як кореспондент військового інформагентства «АрміяInform», він опублікував історичне дослідження «30 війн із Zаклятим сусідом» — своєрідну антологію конфліктів Росії проти України з часів Московського царства до сьогодення. Ця книга стала важливим інструментом історичного просвітництва, особливо у контексті гібридної війни та боротьби за ідентичність.
За свою діяльність Євген Букет неодноразово отримував відзнаки, зокрема: Міжнародну премію імені Олеся Гончара, премію імені В’ячеслава Чорновола, літературно-мистецьку премію імені Юрія Горліса-Горського, медалі Івана Мазепи й Архістратига Михаїла, Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня. Окрему увагу заслуговує відзнака «Вікімеч» — за внесок у перемогу України в інформаційній війні.
Він — людина дії і слова. Його тексти — це поєднання архівної точності та публіцистичної пристрасті. Він не боїться бути емоційним, коли йдеться про пам’ять, правду, гідність. При цьому його історичні розвідки завжди базуються на джерелах, документах, свідченнях. Він вміє вести діалог з читачем — не повчальний, а довірливий.
Хоча багато його праць присвячено сільській місцевості, сам він — киянин, який глибоко відчуває серце столиці. Його статті, виступи, дослідження — це також історія Києва, зокрема його культурних і духовних осередків. Він один з тих, хто розуміє: Київ — це не лише Хрещатик чи Софія, це і Дарниця, і Макарівщина, і кожне передмістя, де жива пам’ять про героїв і трагедії української історії.
Євген Букет — голос покоління, яке не задовольняється обробленими фактами. Він не дозволяє забути — і вчить пам’ятати. Його діяльність — це приклад, як одна людина, маючи перо, ноутбук і серце, може зшивати покоління, регіони, епохи. Це той випадок, коли краєзнавець стає літописцем нації.
