Прем’єра «Реквієму» Вольфґанґа Амадея Моцарта у постановці Євгена Лавренчука — подія, яка виходить за межі звичного уявлення про концерт, оперу чи театральну виставу. Це спільний проєкт Національного будинку музики та Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, у якому один із найвідоміших сакральних творів світової музики вперше в Україні звучить у редакції американського музикознавця й композитора Роберта Левіна. Саме ця версія відновлює первинну логіку й драматургічну напругу Моцартового задуму, дозволяючи почути «Реквієм» не як застиглий канон, а як живий, динамічний твір.
На сцені Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка музика постає у формі візуальної оповіді. Тут звук, рух, світло, голос і простір не підпорядковуються одне одному, а існують як рівноправні складові єдиного образу. Режисер Євген Лавренчук працює з «Реквіємом» не як з історією смерті, а як з історією життя — крихкого, випадкового, зануреного в конкретний час і простір. У центрі постановки не абстрактна ідея кінця, а людина, яка проживає власний шлях, сумніви, страхи й надії.
Музика Вольфґанґ Амадей Моцарт у цій інтерпретації перестає бути лише звуковим полотном. Вона стає тілом образів, внутрішнім монологом і дією. Оркестр і хор Liatoshynskyi Capella разом із диригентом Теодор Кухар виходять за межі традиційної ролі виконавців. Вони діють як повноцінні учасники сценічного процесу, як актори, що проживають конфлікти й сенси твору. Кожен жест, кожна пауза й кожен погляд тут працюють так само сильно, як і музична фраза.
Особливість цієї постановки полягає у відчутті залученості глядача. «Реквієм» не пропонує споглядання з безпечної дистанції. Глядач входить у простір музики й стає свідком процесу, який розгортається тут і тепер. Це перформативне дійство, де слухання перетворюється на переживання, а класичний твір — на досвід співприсутності. Такий підхід відповідає сучасній європейській тенденції постораторіальних інтерпретацій, у яких сакральна форма меси виходить за межі релігійного ритуалу й стає актом людяності, пам’яті та творчості.
Важливо, що ця версія «Реквієму» не намагається «осучаснити» Моцарта зовнішніми ефектами. Навпаки, вона уважно працює з внутрішньою логікою твору, з його напругою між світлом і темрявою, завершенням і продовженням. Це вистава про те, що життя не зупиняється на останній ноті, а музика здатна звучати навіть після тиші. Саме тому «Реквієм» у Театрі Франка сприймається не як прощання, а як форма діалогу з теперішнім.
Для київської культурної сцени ця прем’єра є рідкісним прикладом синтезу академічної музики й сучасного театру, який не спрощує класичний матеріал, а навпаки — відкриває його для нового, глибшого прочитання. Це подія для тих, хто шукає в мистецтві не лише красу, а й сенс, не лише форму, а й живий досвід присутності.
📍 Де: Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, площа Івана Франка, 3, Київ
🗓️ Коли: 28 січня (середа), 18:00–19:40 / 20 лютого (п’ятниця), 18:00–19:40