Серед численних культурних осередків столиці, Національний музей декоративного мистецтва України вирізняється не лише обсягом своєї колекції, а й глибиною символічного змісту. Розташований у стінах Києво-Печерської лаври, в архітектурному ансамблі XVIII — початку XX століть, він поєднує естетику українського бароко та дух національного ремесла. Його витоки сягають 1899 року, коли при Київському міському музеї старожитностей і мистецтв була започаткована колекція народного мистецтва. Із середини XX століття вона виокремилася у самостійний музей, а 2010 року здобула статус Національного. Символічно, що в листопаді 2023-го музей отримав нову назву, яка точно передає його місію — репрезентувати декоративну традицію українського народу в усій її повноті.
Сьогодні фонди музею нараховують понад 78 тисяч експонатів, що охоплюють XV — XXI століття. Серед них — рідкісні кахлі, церковне шитво, вироби з гутного скла, порцеляна, ікони, рушники, писанки, музичні інструменти та зразки традиційного одягу. Музей став домівкою для найбільшої колекції творів Марії Приймаченко — понад 500 її фантастичних робіт передають магічний світ українського наїву. Окрема галерея присвячена Катерині Білокур — її живопис уособлює виняткову інтуїцію народного генія. Тематичні зали формують мозаїку українського побуту: від килимарства та обробки дерева до ювелірних традицій, від петриківського розпису до іконопису, зразків вишивки та унікальних жіночих прикрас — коралів, дукачів, бісерних намист.
Не менш вражаючою є форма експозиційної подачі. Завдяки регіональному поділу, відвідувачі можуть простежити особливості ремесел різних частин України. У залах звучить не тільки історія матеріалу — через кожен об’єкт промовляє пам’ять предків, закодовані в узорах, символах і формах уявлення про світ, красу та гармонію. Музей не лише зберігає ці артефакти, а й постійно переосмислює їхній зміст у сучасному культурному контексті. Він є живим простором, де традиція не музейфікується, а дихає в експозиціях, виставках і дослідницьких програмах.
