Артемій Ведель (1767–1808) — київський композитор, диригент, співак і скрипаль, чия доля тісно переплелася з духовним і культурним серцем України — Києвом. Його ім’я поруч із постатями Березовського та Бортнянського, однак саме Ведель, на відміну від них, усе життя лишався в Україні, віддаючи свій талант на службу рідному народові. Народжений у місті на Подолі, він втілив у музиці ідеї українського бароко, гуманізму й спротиву — у час, коли імперія нав’язувала уніфікацію, а духовна автономія України зазнавала утисків.
Навчання у Києво-Могилянській академії сформувало Веделя не лише як музиканта, а й мислителя. Саме тут він опанував філософію, спів, диригування й скрипкову гру, очолив студентський хор, створив перші композиції. Його музика — це глибока молитва, емоційно насичена, ритмічно й гармонійно витончена. У ній — благальність, драматизм і просвітлена віра. За життя Ведель написав понад 80 творів, зокрема дві літургії, десятки духовних концертів і канти. Більшість із них були створені або вперше виконані саме в Києві: у Софійському та Богоявленському соборах.
Попри миттєву популярність, шлях Веделя завершився трагічно. Переслідуваний через надмірну щирість, ізольований і оголошений божевільним, композитор провів останні дев’ять років життя в київському «будинку для душевнохворих», а помер у батьківському домі на Подолі. Похований на знищеному Щекавицькому кладовищі — місце спочинку досі невідоме. У сучасному Києві про нього нагадують хіба що меморіальна дошка на будівлі Могилянки та кілька вулиць на його честь.
Артемій Ведель — символ доби, коли музика була не розвагою, а духовною зброєю. Його твори — свідчення української тяглості та культури опору в епоху імперської асиміляції. У постаті Веделя Київ віддзеркалюється як місто світла і скорботи водночас, де народжуються і гинуть генії, а пам’ять про них щоразу потребує нового відродження.