Ім’я Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської назавжди вписане у золоті сторінки української музичної науки. Вона не лише створила власну школу музикознавства, а й стала справжнім символом інтелектуального Києва другої половини ХХ століття. Її життя — це шлях служіння музиці, науці, студентам і культурі, що поєднує глибину наукового аналізу з душевною любов’ю до звуку, часу і простору. Народжена у Києві 23 грудня 1927 року, вона прожила в цьому місті майже все життя, залишаючись його музичним серцем і мислителькою європейського масштабу.
Після закінчення середньої школи Ніна вступила до Київської державної консерваторії, де згодом здобула дві спеціальності — історико-теоретичну (1951) і фортепіанну (1952). Вона навчалася у видатного педагога А. Янкелевича, а вже через два роки після завершення аспірантури у 1954-му захистила кандидатську дисертацію «Народнопісенні основи українського радянського симфонізму». Ця робота стала першою серйозною спробою осмислити науково зв’язок між народною музикою та академічним симфонізмом, і саме в ній уперше проявився аналітичний почерк дослідниці: точність, глибина і здатність поєднувати історію з філософією звуку.
З 1951 року Герасимова-Персидська викладала в Київській консерваторії, яка згодом стала Національною музичною академією України імені Петра Чайковського. Вона створила цілу плеяду музикознавців і педагогів, серед яких нині — професори, доктори, керівники музичних закладів. Її лекції з поліфонії, історії музичних стилів і філософії мистецтва збирали повні аудиторії. Студенти згадували її як викладачку, здатну перетворити складну теорію в живий діалог про сутність творчості, час і гармонію.
1978 року вона захистила докторську дисертацію «Партесний концерт на Україні у другій половині XVII — першій половині XVIII століття і його місце в культурі епохи», що стала подією в музикознавстві. Саме Герасимова-Персидська фактично відкрила для сучасників феномен українського партесного співу — унікальної форми багатоголосного хорового мистецтва доби бароко. Вона дослідила рукописні комплекти з Києво-Печерської лаври та Софійського собору, розшифрувала десятки партесних творів, вивчала спадщину композиторів XVII століття, зокрема Миколи Дилецького. Завдяки її працям старовинна українська духовна музика повернулася до академічного та концертного життя.
На початку 2000-х Герасимова-Персидська заснувала кафедру старовинної музики в Національній музичній академії — першу в Україні. Її метою було не лише дослідження, а й практичне виконання середньовічних, ренесансних і барокових творів. Вона переконувала, що музика минулого має звучати тут і тепер, бо через неї ми пізнаємо власну історію. Завдяки її ініціативі в Києві відбулися міжнародні проєкти — фестиваль «Музичні діалоги: Україна і світ бароко», конференції «Православна Монодія», «Звук та знак», «Час — Простір — Музика».
Її інтерес до зв’язків музики з філософією, простором і часом вивів українське музикознавство на новий рівень. Вона розглядала історію музики як безперервну систему, де минуле і сучасне взаємодіють, утворюючи «живу тканину культури». Герасимова-Персидська говорила, що справжня музика не старіє, бо «вона є формою мислення, що перетворює хаос на гармонію». Її наукові праці стали основою для формування української медієвістики — науки, що досліджує музику Середньовіччя і бароко.
У 1980–1990-х роках вона активно представляла Україну на міжнародних наукових форумах. Вона читала лекції в університетах Іспанії, Італії, Франції, Швейцарії, США. У 1990 році Герасимова-Персидська отримала престижну стипендію Fulbright Visiting Scholar і працювала в американських університетах, поширюючи знання про українську музичну культуру. Її лекції завжди мали величезний успіх, бо вона не лише передавала знання, а й відкривала слухачам цілий духовний світ Східної Європи.
Як громадська діячка, вона з 1995 по 2002 рік була генеральним секретарем Українського національного комітету Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО. Вона ініціювала створення міжнародних платформ для співпраці українських і закордонних музикознавців, відкриваючи Київ світові. Її робота сприяла тому, що українська музична культура почала сприйматися не як периферійна, а як рівноправна частина європейської традиції.
За свою багаторічну діяльність Герасимова-Персидська отримала чимало нагород. У 1990 році їй присудили Премію імені Миколи Лисенка, у 1997 — звання Заслуженого діяча мистецтв України. Вона стала членом Національної академії мистецтв України, дійсним членом Міжнародного музикознавчого товариства, Європейського товариства культури. Її також відзначено почесним знаком Міністерства культури Польщі «За заслуги перед польською культурою» та Великою золотою медаллю Академії мистецтв України.
Ніна Герасимова-Персидська належала до тих київських інтелектуалів, для яких культура — це форма духовної свободи. Її студентів і колег вражала її людяність, скромність і невичерпна допитливість. Вона до останніх днів продовжувала працювати, редагуючи тексти, пишучи статті, допомагаючи молодим дослідникам.
Померла Ніна Олександрівна 8 грудня 2020 року в Києві, не доживши кількох тижнів до свого 93-го дня народження. Її життя стало прикладом справжнього служіння музиці, а її ім’я — синонімом глибокої культури, розуму й любові до звуку. Вона залишила по собі не лише наукові праці, а й традицію — школу мислення, у якій музика розглядається як мова часу, пам’яті й серця.