Євген Гуцало — один із найтонших прозаїків і публіцистів української літератури другої половини ХХ століття, який майже три десятиліття свого творчого життя провів у Києві. Саме тут він не лише писав свої найвизначніші твори, а й активно працював у журналістиці, формуючи культурний контекст доби та борючись за національну гідність у складних умовах радянської цензури.
Народився Гуцало 1937 року в селі Старому Животові на Вінниччині, але справжнім творчим домом став для нього Київ. Після закінчення Ніжинського педінституту, де вже формувався його хист до слова, він переїхав до столиці. У Києві Гуцало працював у редакціях провідних українських видань — зокрема, в газетах «Літературна Україна» та «Молодь України», а також у журналі «Вітчизна». Його публікації вирізнялися сміливістю думки, увагою до людини й гострим критичним баченням суспільства. Часто саме журналістика ставала для нього способом висловити те, що не можна було сказати у художніх творах в умовах ідеологічного тиску.
Київ не просто фігурує як тло в його текстах — він присутній у них як жива реальність. У збірках оповідань, як-от «Мертвий сезон» чи «Серед тижня», місто постає в образах втомлених інтелігентів, згаслих надій і водночас болючого пробудження духу. У часи перебудови Гуцало особливо загострив свою публіцистичну позицію, виступаючи з викривальними текстами щодо радянської колоніальної політики. Його збірка «Ментальність орди», написана саме в Києві, стала одним із найгучніших документів морального опору 90-х — не випадково її вважали і небезпечною, і пророчою. Столиця в цій книзі — не лише географія, а й епіцентр духовної боротьби.
Помер Євген Гуцало в 1995 році в Києві, де й похований на Байковому цвинтарі. Місто стало не лише ареною його професійної діяльності, а й простором, у якому він зростав як митець і громадянин. Спадщина Гуцала — це документ доби, в якій Київ постає як духовний центр українського слова і боротьби за правду.