Серед усіх київських місцевостей Шулявка — одна з найменш однозначних і водночас найбільш оповитих легендами. Розташована між сучасними Шевченківським і Солом’янським районами, ця територія встигла побувати сільською околицею, робітничим передмістям, осередком промисловості, науковим центром і, зрештою, джерелом містичних здогадок. Одним із найбільш інтригуючих аспектів її історії є сама назва, що породила низку суперечливих версій.
Найдавніше припущення про походження слова «Шулявка» веде нас у глибини ХІ століття, коли в Іпатіївському літописі згадувалося «Шелвово сельце» — поселення поблизу низькорослого лісу («борка»), що стало тимчасовим військовим табором князів. Власне, цей борок — «шелвов» — може бути не просто описовим епітетом, а похідним від слов’янського імені Шелв. Цілком можливо, що земельна ділянка, а згодом і поселення, належали впливовому воїну або боярину з цим іменем. І хоча воєводи на ім’я Шелв фігурують у літописах уже в пізніші роки — при дворі князя Данила Галицького, — саме це ім’я могло дати назву місцевості.
Згідно з іншою версією, «Шулявка» походить від слова «шалівка» — назви для дощатих покриттів або огорож. У цьому контексті Шулявка могла бути місцем традиційної дерев’яної забудови, що сформувала особливий вигляд поселення. Ще одна гіпотеза пов’язує назву з шулікою — хижим птахом, нібито поширеним у цій місцевості, що узгоджується з аналогічними назвами інших київських районів: Совки, Бусловка.
Шулявка не раз ставала сценою подій, що формували не лише урбаністичний, а й ментальний ландшафт Києва. На межі XIX–XX століть тут постали промислові гіганти — завод Ґретера і Криванека (згодом «Більшовик»), Київський політехнічний інститут (нині НТУУ «КПІ» ім. Ігоря Сікорського), а пізніше й інші виші, що перетворили район на студентський центр. У 1905 році Шулявка навіть стала осередком народного повстання — «Шулявської республіки», яка протрималась кілька днів до придушення урядовими військами.
Містичності додає те, що чимало елементів старої Шулявки зникли безслідно. Руйнування храму св. Марії Магдалини, зникнення трамвайної лінії, зниклі дачні маршрути до Казенних дач, «мертва петля» Нестерова над шулявським літовищем — усе це створює відчуття розмитої історичної пам’яті. Навіть дерев’яна тріумфальна арка, що колись стояла при в’їзді до міста, зникла, залишивши по собі лише уривчасті згадки.
Таємниця Шулявки — не лише в її туманному етимологічному походженні, а й у постійному зникненні й переродженні. Вона як фрагмент колективної підсвідомості Києва, що змінює форму, але зберігає суть. Район, де поєднуються індустріальні привиди, студентська енергія, зелені парки, підземне метро та урбаністичні легенди, зберігає право залишатися одним із найзагадковіших фрагментів столиці — простором між реальністю й міфом.